И с каждым разом твоя боль всё меньше и меньше, а потом наступает такой момент, когда ты уже ничего не чувствуешь.

Я хотела тебя ненавидеть, 

и не знать, как твои дела.

Я боялась тебя увидеть, 

я боялась, но так ждала.

Глава І.

Великі  сподівання маленької мрійниці.

Ця історія про дівчинку, яка всюди себе шукає…намагається реалізувати свої мрії та бажання…

А знаєте чого вона дійсно хоче??? Знаєте про що мріє???

-         Щоб її малюнки були на найвідоміших виставках?

-         Щоб її вірші читав увесь світ?

-         Щоб її пісні звучали всюди?

Ні, її мрія на перший погляд дуже банальна!

Вона просто хоче знайти взаємність у своїх почуттях…щоб про неї піклувалися, щоб дбали …чи тепло вона вдягнена, чи поїла, чи виспалась…вона хоче відчувати любов, ласку, ніжність…вона хоче, щоб її просто любили і боялись втратити!

Здавалось, що їй рано думати про це…що спочатку потрібно вчитися, здобувати освіту, а потім думати про кохання, сім’ю, дітей…

Вона дуже часто закохується…а все тому, що дуже швидко прив’язується до людей…надто довіряє, надто переживає, надто сприймає все близько до серця…і коли здається, що ось воно, справжнє, взаємне кохання …то вона розуміє…ні, це знову досвід…і знову вона каже собі, що більше не повірить жодному слову, не скаже, що любить, не буде показувати свої почуття доки не впевниться у їх взаємності…

Але ні, вона кожного разу робить одні і ті ж помилки…

 Отож…слухайте історію про маленьку, наївну дівчинку…

А розпочалось це все ще в дитячому садочку. Вона була примітною, маленькою, смішною дівчинкою. Була найменшою в групі…худенька така, легенька як пір’їнка. Завжди її оточували хлопчики…це була на її думку найкраща компанія) їй було весело з ними. Та один хлопчик її завжди ображав. Він був в групі, як то тепер кажуть, «найкрутішим» «на понтах». Вона плакала, думала, що ж такого поганого для нього зробила. На її день народження він підійшов до неї і сказав, сьогодні я не буду тебе ображати, зроблю тобі подарунок. Вона так зраділа. Та наступного дня, після чергової образи, вона його запитала: чому ж ти мене так не любиш? Що я тобі такого зробила? Володька, саме так його завжди називала дівчинка,  стояв, і здавалось, ось-ось він скаже щось дуже важливе….але….він змовчав, повернувся і відійшов…

Він довго сидів на лавочці…вона здивовано на нього дивилась. Вона весь час думала чим же ж так його образила, що він з нею навіть не захотів розмовляти.

Але її сум  надовго не затримався. Одного прекрасного дня вона зрозуміла, що їй не байдужий один хлопчик…але він її ніби не помічав….або просто робив вигляд, що не помічає…роздумувала вона. Щодня намагалась  чимось привернути його увагу. Але всі старання були марними. Він не зважав на неї…

І тут зрозуміла, що йому не подобається.

Це було перше її розчарування.

Через рік, друзі пішли в перший клас. В школі увага хлопчиків стала ще більшою. Старші хлопці також завжди крутились біля дівчинки. 

Але кожного разу, аж до 9 класу повторювалася одна і та сама історія.

Глава ІІ.

Перші кроки в доросле життя.

Вона закінчила школу, поступила в омріяний вуз, який сама обрала…здавалося, чого ж ще потрібно для щастя…Так, вона була впевнена, що тепер усе зміниться в кращу сторону. Вона вірила в те, що зустріне хорошого, чуйного хлопця, якого покохає і вони будуть безмежно щасливими. Але пора повернутись в реальність. Вона просто маленька, наївна дівчинка…дитина, що залишилась без постійного догляду батьків і пішла в  майже самостійне життя. Дівчинка, яка ще нічого не розуміє в цьому світі…яка не пізнала усіх «сюрпризів долі»…і навіть не може уявити, через що їй доведеться пройти згодом…

...їй було 15… маленька… наївна… вона любила дивитись у зоряне нічне небо… роздумувала про життя… мріяла бути коханою… уявляла майбутню сім’ю… Одного дня вона зустріла хлопця… він їй дуже сподобався… вона щодня шукала його поглядами… шукала причини для зустрічі… але він про неї навіть не знав… він не помічав її… згодом вона почала зустрічатись хлопцем, який їй також давно подобався… та її почуття до нього їй були не зрозумілі… та вони були разом, проводили дні та вечори поруч… настали канікули… наближався Новий рік, Різдво… вони роз'їхались… він телефонував… вона не відповідала… вона почала переписуватись з тим, хто її нарешті помітив… з тим… кого  вже давно так щиро полюбила… вона забула про те, що зустрічається з хлопцем… вона була щаслива… він просив у неї номер телефону щоб зателефонувати і поговорити з нею… заспокоїти… Вони спілкувались по телефону годинами, цілими вечорами… так пройшло два тижні… вони знову повернулися на навчання… в гуртожиток… вона його чекала...і тут він зайшов у її кімнату… ніжно обійняв… вони говорили… в цей же вечір вони пішли гуляти… одного вечора він залишився ночувати… вони дивились фільми...і  тут він її ніжно-ніжно поцілував… вона була найщасливішою в усьому світі… вранці вона прокидалася швидко… збиралась на пари… він спав… вона його будила ніжними солодкими поцілунками… поринала в його обійми та ніжні блакитні очі… вони були щасливі… це були найпрекрасніші дні, тижні у її житті… та одного вечора сталося непередбачуване… вони сиділи в кімнаті… двоє… знову поринали в обійми і поцілунки… у неї задзвонив телефон… вона відповіла… це був хлопець, якого вона навіть не знала… вони розмовляли...її хлопець приревнував і пішов у свою кімнату… вона його не наздогнала… вона телефонувала… він не відповідав… вона заплакала...їй було дуже боляче… вона картала себе за те, що відповіла на той телефонний дзвінок… вона пішла гуляти по нічному місту… холодно… вона продовжувала плакати… все намагалась до нього додзвонитися...і тут… вона почула його голос… все пояснила… сказала що любить… він промовчав… вона просила його прийти… він сказав що прийде трошки пізніше… вона чекала… його все не було… плакала… чекала… заснула… наступні два дні вона не переставала плакати… в її обіймах був її плюшевий ведмедик… який був мокрий від гірких сліз… ці дні вона провела з несамовитим болем… жалем… вона не звикла бути без нього… він завжди її обіймав… цілував… був поруч з нею… та тепер все змінилося… вона нічого не розуміла… хотіла все з’ясувати… вона в усьому звинувачувала себе… та ввечері він прийшов… вони пішли на кухню… поговорити… вони мовчали...і тут він почав розмову...”Я любив одну дівчину… хотів її забути… почав зустрічатися з тобою… думав що полюблю тебе… але нічого не вийшло...”… вона намагалась не показувати свого болю… вона не плакала… мовчки слухала… та її серце несамовито билося… в душі вона ридала… з останніх сил намагалась втриматися на ногах… він продовжував:”… я шукав причину щоб розійтись...”обезсилено вона промовила:”… я так і думала...”вони закінчили розмову… вона мовчки пішла у свою кімнату… намагалася тримати себе в руках… та вона не змогла… вона плакала...її довго ніхто не міг заспокоїти… в кімнаті звучали слова “я не хочу жити”...”я не буду жити...”вона схопила таблетки… хотіла випити і заснути… назавжди… плакала… розуміла що все закінчилося… вона не могла і не хотіла вірити у це… шукала причини у собі… роздумувала… що не так вчинила… що не так сказала… але було марно… вона повторювала собі “чому… навіщо… через що?!”… навіщо він так вчинив… у них же було все як в казці… вона так його любила… а він… невже він півтора місяця так жахливо обманював… вона йому вірила… віддавала всю себе… усю любов… ласку… тепло… ніжність… вона промовляла одне: “Навіщо він так зі мною вчинив?!”… Він використав її… насправді любив іншу… вона запитувала себе… невже йому було приємно бути з дівчиною, яка йому навіть не подобалася… цілувати її… обіймати… проводити з нею ночі… згодом вона його запитала про це В контакті… він написав, що вона йому подобалася...і подобається зараз… вона не вірила… вона не розуміла нічого, що відбувалося… усе заплуталося настільки, що вона не знала що їй робити… вона просто не хотіла жити… не хотіла жити без нього… без його обіймів… поцілунків… вона все ще любить його… хоче побачити… але вона розуміє, що вони не можуть бути разом… що більше ніколи не повернуться ті дні… найщасливіші дні в її житті… та вона знає, що в її серці він буде жити завжди… вона ніколи його не забуде...

***

Вона досі не може забути ті найкращі дні, які вони проводили разом. А може вона не хоче забувати? Невже вона надіється на те, що вони знову будуть разом? Адже їй пропонують зустрічатися — вона відмовляє, телефонують — вона не відповідає, запрошують погуляти — вона зайнята. Вона зайнята думками про нього… Так… вона  не втрачає надії, все сподівається, що він повернеться. Чи довго вона буде чекати? Чи довго буде сподіватися? Цього не знає ніхто, навіть вона. Всі кругом вже не віруть в те, що вони будуть разом… друзі запевняють її, що вона має його забути, почати нове життя. Та вона чинить по своєму, живе минулим і не уявляє майбутнього без нього .

***

День Св. Валентина — День усіх закоханих. Вона ніколи не думала, що цей день може бути таким жахливим для неї. Не думала, що в такий день може відчувати себе такою нещасною. Ранок вона зустріла зі сльозами на очах… адже уявляла собі його цілий місяць і він мав бути зовсім не таким. Та вона взяла себе в руки… відкрила шафу… вийняла  чорне плаття… одягнула його, взула туфлі на підборах, зробила макіяж, одягнула усмішку і пішла в училище. Дорогою уявляла, що вона йде з ним, він тримає її за руку, усміхається, цілує. Та вона розуміє, що тепер це всього лише мрії… мрії, які не стали реальністю. В училищі друзі її відволікають від думок про нього. Вони жартують, сміються, радіють життю. Вони фотографуються, вона виглядає щасливою, усміхається. Після пар йде на концерт, в якому бере участь і він. Це змагання Лицар 2012. Вона сідає в перші ряди і бачить його… серце стукає, немов божевільне… вона ледь стримує сльози. Одним із конкурсів цих змагань є освідчення… Він освідчується… іншій .

І тут вона вже не стримує сльози… По закінченню змагань вона йде в гуртожиток , там наступного дня розпочинаються нові веселощі… Він співає...їй на душі дуже гірко та сумно, але вона намагається посміхатися, робити щасливий вигляд. А все для того, щоб він не подумав, що вона страждає… нею  керує гординя. Вона хоче показати, що сильна , і те, що вони розійшлися, не приносить їй ані трохи болю, що вона навіть рада, що так сталося. Та вона насправді добре пам’ятає той нестерпний біль, який відчуває досі. Вечір… дискотека… він танцює з дівчатами, заграє з ними в неї на очах, чим робить її біль ще нестерпнішим. Вона, на зло йому знайомиться з хлопцем, старшим від неї… вони танцюють, цілуються, він закохується, не знаючи, що вона його використовує .

***

Якби ти тільки знав,     

Як сумую за тобою...

Мрію повернути все назад

і любити ніжно, без болю .

Так любити, як любить дитя

Найщирішою в світі любов‘ю ,

Цілувати солодкі уста

і повірити в щастя з тобою .

Що воно дійно є ,

Це не видумка, казка — реальність.

Що існують таки чудеса ,

що десь є та безхмарність...

І не потрібно бути для цього білосніжкою чи сплячою красунею, а просто бути собою, просто насолоджуватися життям і кожною хвилиною, проведеною разом. Просто бути поруч у всіх злетах і падіннях. Я дуже тебе люблю, хочу бути з тобою. Я не можу без тебе, мені не потрібен ніхто інший — мені потрібен ти. Не знаю, як складеться життя… що буде дальше… що нас чекає попереду… Ти напевно мене зовсім не згадуєш… так, я в цьому майже впевнена, ти ж мене зовсім не любив?!.. хоча, десь глибоко в серці ще є крихітка віри в те, що я для тебе хоч щось означала… Дуже хочеться поговорити з тобою, почути твій голос і хоча б на долю секунди повернутися в минуле… в твої обійми...

Бувають моменти, коли просто хочеться набрати твій номер телефону і сказати все, що відчуваю… та в результаті шукаю номер в телефонній книзі… просто дивлюсь на  нього і не наважуюсь натиснути кнопку виклику… боюсь почути, що ти забув усе, що було, насолоджуєшся новим життям… В якому аж ніяк немає місця на мої почуття до тебе...!

 Далі буде...

Здравствуй, любимый!

Ты знаешь. Я еще никогда не писала писем любимому человеку. Действительно это необычный способ. Но я попробую. Только пожалуйста дочитай до конца.

Даже не знаю с чего начать. Прошло уже больше двух месяцев с того момента как мы познакомились. А я помню тот день. Его невозможно забыть, ведь он положил начало в наших с тобой отношениях. Пусть даже они длились и не долго, примерно два месяца, но зато они были удивительными для меня. Ведь я была самой счастливой девушкой на свете, и даже не смотря на то, что мы ссорились, ругались, обижались друг на друга из-за всяких мелких пустяков. Это были мои самые лучшие два месяца счастья!

Помню как я влюбилась в тебя. Это была наша вторая встреча. И за эту короткую встречу я поняла, что она не станет последней. У меня перехватило дыхание, сердце замерло и в груди стало как-то не естественно тепло. Я даже представить себе не могла, что это за ощущения. Когда я ехала домой, в голове было очень много разных мыслей и я никак не могла сосредоточиться. Мне не верилось, что все это происходит со мной. Но, лишь дома, я начала осознавать, что влюблена в тебя. Влюблена в твою улыбку, в твои красивые глаза, в твой голос, в тебя такого, какой ты есть. Становилось одновременно страшно и хорошо. Зато в те минуты когда я видела тебя, меня переполняло счастье, радость, тепло, давая надежды на что то большее.

Хочу признаться, я никогда никого так не любила как тебя. Конечно сначала я пыталась закрывать на это глаза. Но потом поняла, что закрыть глаза можно на то, что видишь, но не на то, что чувствуешь!

Я все время спрашиваю себя, почему так, почему я не могу быть с любимым человеком, за что мне такое наказание, такая боль, я же не заслужила. Я тоже человек, я девушка, девушка которая первый раз полюбила всем сердцем, которая один раз признавалась в любви, получила нож в спину. Почему ты никогда не думал обо мне, когда причинял боль. Ведь с каждым разом боль становилась сильнее и сильнее, а следы от нее все глубже и глубже в душе.

Твои слова про любовь? А я в них верила. Все происходило так реалистично. И я полностью доверяла тебе, каждому твоему слову. А оказалось это игра такая была? Я не игрушка. Я девушка у которой есть сердце и душа. И знаешь, когда мужчина любит женщину по настоящему, он никогда не даст ей уйти из его жизни! Даже если она этого хочет. Он попытается что то исправить, изменить, и не только в ней, но и в себе! Потому что, потеряв любимого человека, теряешь невосполнимую часть души, перестаешь жить, начинаешь просто существовать, без чувств, без эмоций. Лишь с адской болью.

Я не смыслю своей жизни без тебя. Ты мой смысл, моя цель, моя зависимость. В моём сердце все еще горит тот огонек, который ты разжег во мне. Я ни когда не смогу тебя забыть. Даже пытаться не буду. Пусть лучше для всех остальных я стану бессердечной. Потому что для них никогда не будет места в моём сердце. Ты стал первым и единственным, кому я позволила войти в свое сердце, но ты мне не верил, я видела это в твоих глазах, в твоей улыбке, в каждом твоем жесте. Я чувствовала это. Я не хочу быть не нужной, надоедать, навязываться. Но понимаю, что это именно так.

Ты никогда не поймешь, насколько ты меня сломал и с каким трудом, сейчас, я пытаюсь склеить себя по кусочкам изо дня в день, сквозь все обиды, всю боль и слезы. Я больше не буду писать, звонить, не буду искать встреч, не буду нервно подбегать к телефону когда заиграет музыка, зачем? Все это бессмысленно и глупо.

Надеюсь что настанет день, когда мы с тобой где-нибудь случайно встретимся. Посмотрим друг другу в глаза, а там все тот же блеск, все те же чувства, ничего не изменилось. Только лишь в душе будет светлая грусть, и мы как обычно расстанемся, но в этот раз я постараюсь сдержать слезы, не буду плакать, а просто улыбнусь. Улыбнусь ради тебя, чтобы у тебя на душе не было грусти, чтобы ты не расстраивался. Как бы больно мне не было, я не перестаю благодарить судьбу, что она подарила мне тебя. Тебе желаю только счастья. Хочу чтобы у тебя все было хорошо, от этого и мне будет спокойнее. Хочу что бы ты наконец встретил свою одну настоящую любовь и был с ней счастлив. Хочу что бы ты никогда не испытал той боли, которую испытала я. Запомни ты навсегда в моём сердце. Я тебя чувствую. Я тебя люблю.

Мы ищем, встречаем, находим, теряем,
Имея — не ценим… встречая — бросаем...
Попытки и пытки. Сошлись, разбежались...
Пожить не успели и снова расстались.
Но где же любовь, чтоб навек и без края?..
А может быть эта, а может другая?..
Меняются лица, тела и улыбки,
Но поиском только лишь множим ошибки.
Влюбленность, привязанность, страсть — как угодно,
Собой и другими играем свободно,
Когда же любовь — догадаться не сложно, -
Когда друг без друга уже невозможно...

Що може бути прекрасніше ніжного, приємного почуття кохання? Напевно, нічого… І неважливо, любов це до протилежної статі, до друга, до батьків або дітей — вона єдина. Це прекрасне почуття просто не може проходити непомітно, і проявляється в усьому — в погляді люблячої людини, в його словах, в рухах і вчинках. Закохана людина відчуває все набагато більш тонко, і в ній прокидається прагнення творити, саме тому найчастіше вірші пишуться саме про кохання.

Улыбаюсь, а сердце плачет
в одинокие вечера.
Я люблю тебя.
Это значит –
я желаю тебе добра.
Это значит, моя отрада,
слов не надо и встреч не надо,
и не надо моей печали,
и не надо моей тревоги,
и не надо, чтобы в дороге
мы рассветы с тобой встречали.
Вот и старость вдали маячит,
и о многом забыть пора...
Я люблю тебя.
Это значит –
я желаю тебе добра.
Значит, как мне тебя покинуть,
как мне память из сердца вынуть,
как не греть твоих рук озябших,
непосильную ношу взявших?
Кто же скажет, моя отрада,
что нам надо,
а что не надо,
посоветует, как же быть?
Нам никто об этом не скажет,
и никто пути не укажет,
и никто узла не развяжет...
Кто сказал, что легко любить?

ЛЮБОВЬ ДОЛГОТЕРПИТ, прощая обиды.
ЛЮБОВЬ МИЛОСЕРДСТВУЕТ, отдавая своё.
ЛЮБОВЬ НЕ ЗАВИДУЕТ, кто бы ты ни был,
НЕ ПРЕВОЗНОСИТСЯ,  унижая твоё.

ЛЮБОВЬ НЕ ГОРДИТСЯ  успехами важными.
ЛЮБОВЬ НЕ БЕСЧИНСТВУЕТ во имя побед,
НЕ РАЗДРАЖАЕТСЯ по поводу каждому,
НЕ МЫСЛИТ И ЗЛА, и не делает бед.

ЛЮБОВЬ ПОКРЫВАЕТ твои недостатки,
И ВЕРИТ ВСЕМУ, что ты скажешь в ответ;
ПРОЩАЯ ОШИБКИ, не ропщет украдкой,
А ВСЁ ПЕРЕНОСИТ, даря тебе свет. 

ЛЮБОВЬ НЕ ОСУДИТ, сорадуясь правде,
ОТ РАДОСТИ ИСТИН  цветёт, как в раю.
ЛЮБОВЬ САМОЖЕРТВЕННА — всё тебя ради.
ЛЮБОВЬ НЕ ПОБРЕЗГУЕТ слабость твою...

ЛЮБОВЬ ЛИШЬ НАДЕЕТСЯ лучшим минутам.
ЛЮБОВЬ ОЖИДАЕТ, ликует, поёт,
И ВЕРИТ ВСЕГДА, что ты нужен кому-то; 
ЛЮБОВЬ — ЭТО ЕСТЬ ОТРАЖЕНЬЕ ТВОЁ.

Любить — это прежде всего отдавать.

Любить — значит чувства свои, как реку,

С весенней щедростью расплескать

На радость близкому человеку.

Любить — это только глаза открыть

И сразу подумать еще с зарею:

Ну чем бы порадовать, одарить

Того, кого любишь ты всей душою?!

Любить — значит страстно вести бои

За верность и словом, и каждым взглядом,

Чтоб были сердца до конца свои

И в горе и в радости вечно рядом.

А ждет ли любовь? Ну конечно, ждет!

И нежности ждет и тепла, но только

Подсчетов бухгалтерских не ведет:

Отдано столько-то, взято столько.

Любовь не копилка в зашкафной мгле.

Песне не свойственно замыкаться.

Любить — это с радостью откликаться

На все хорошее на земле!

Любить — это видеть любой предмет,

Чувствуя рядом родную душу:

Вот книга — читал он ее или нет?

Груша… А как ему эта груша?

Пустяк? Отчего? Почему пустяк?!

Порой ведь и каплею жизнь спасают.

Любовь — это счастья вишневый стяг,

А в счастье пустячного не бывает!

Любовь — не сплошной фейерверк страстей.

Любовь — это верные в жизни руки,

Она не страшится ни черных дней,

Ни обольщений и ни разлуки.

Любить — значит истину защищать,

Даже восстав против всей вселенной.

Любить — это в горе уметь прощать

Все, кроме подлости и измены.

Любить — значит сколько угодно раз

С гордостью выдержать все лишенья,

Но никогда, даже в смертный час,

Не соглашаться на униженья!

Любовь — не веселый бездумный бант

И не упреки, что бьют под ребра.

Любить — это значит иметь талант,

Может быть, самый большой и добрый.

И к черту жалкие рассужденья,

Все чувства уйдут, как в песок вода.

Временны только лишь увлеченья.

Любовь же, как солнце, живет всегда!

И мне наплевать на циничный смех

Того, кому звездных высот не мерить.

Ведь эти стихи мои лишь для тех,

Кто сердцем способен любить и верить!

http://vk.com/video213915548_167336605

Любов штука дивна як в цілому, так і по частинах)) Можна любити по різному, підглядаючи за улюбленим, милуватися на фотографії коханої людини і представляти все в кращому варіанті, відкрито повідомити своїй половинці про свої почуття. Я все ж думаю, що любов безцінна, а для тих, кому любов нескладно віддати, для тих я думаю немає любові, вони її і не відчували навіть. Скоріше всього це у них було лише швидкоплинне захоплення